Народом співучим звуть нас у світі,
В терпіннях і смутках він завше співав.
Чи в тернях чужини, чи в вічному гніті,
Кобзар гучний голос завжди подавав.
Приспів: Ми діти України, в нас матінка одна,
В нас пісня солов”їна і щастя п`єм до дна.
Надіючись на Бога, на Матір Пресвяту,
Ми знайдемо дорогу (3р) бо знаємо мету.
Історія наша в віночку терновім
Писалася кров’ю на згарищі літ.
Вона оживала від світла любові
І знов дивувала піснями весь світ.
Тепер наша пісня дзвінка, промениста,
Бо пута одвічні упали з грудей.
Бо воля і віра, свята і пречиста,
Упевненим кроком іде до людей.
The people singing are called us in the world,
In patience and sorrow he sang better.
Whether in the thorns of a foreign land, or in eternal oppression,
Kobzar always gave a loud voice.
Chorus: We are children of Ukraine, we have one mother,
We have a song of the nightingale and we sing happiness to the bottom.
Trusting in God, the Mother of the Most Holy,
We will find a way (3p) because we know the purpose.
Our history in the coffin is thorny
It has been written with blood on the hearth for years.
She came to life from the light of love
And again she was amazed by the songs of the whole world.
Now our ringtone, radiant,
For the bonds of eternity fell from their breasts.
For freedom and faith, holy and pure,
A confident step goes to the people.