Lyrics Тарас Григорович Шевченко - Наймичка. ч.1
Views
8
0 people consider the lyrics to be true
0 people consider the lyrics of the song incorrect
The lyrics of the song are provided for your reference Тарас Григорович Шевченко - Наймичка. ч.1, and also a translation of a song with a video or clip.
НАЙМИЧКА
ПРОЛОГ
У неділю вранці-рано
Поле крилося туманом;
У тумані, на могилі,
Як тополя, похилилась
Молодиця молодая.
Щось до лона пригортає
Та з туманом розмовляє:
«Ой тумане, тумане —
Мій латаний талане!
Чому мене не сховаєш
Отут серед лану?
Чому мене не задавиш,
У землю не вдавиш?
Чому мені злої долі,
Чом віку не збавиш?
Ні, не дави, туманочку!
Сховай тілько в полі,
Щоб ніхто не знав, не бачив
Моєї недолі!..
Я не одна, єсть у мене
І батько, і мати...
Єсть у мене... туманочку,
Туманочку, брате!..
Дитя моє! мій синочку,
Нехрещений сину!
Не я тебе хреститиму
На лиху годину.
Чужі люде хреститимуть,
Я не буду знати,
Як і зовуть... Дитя моє!
Я була багата...
Не лай мене; молитимусь,
Із самого неба
Долю виплачу сльозами
І пошлю до тебе».
Пішла полем, ридаючи,
В тумані ховалась
Та крізь сльози тихесенько
Про вдову співала,
Як удова в Дунаєві
Синів поховала:
«Ой у полі могила;
Там удова ходила,
Там ходила-гуляла,
Трути-зілля шукала.
Трути-зілля не найшла,
Та синів двох привела,
В китаєчку повила
І на Дунай однесла:
«Тихий, тихий Дунай!
Моїх діток забавляй.
Ти, жовтенький пісок,
Нагодуй моїх діток;
І скупай, і сповий,
І собою укрий!»
І
Був собі дід та баба.
З давнього-давна, у гаї над ставом,
Удвох собі на хуторі жили.
Як діточок двоє,
Усюди обоє.
Ще змалечку удвох ягнята пасли.
А потім побралися,
Худоби діждалися,
Придбали хутір, став і млин,
Садок у гаї розвели
І пасіку чималу —
Всього надбали.
Та діточок у їх бігма,
А смерть з косою за плечима.
Хто ж їх старість привітає,
За дитину стане?
Хто заплаче, поховає?
Хто душу спом’яне?
Хто поживе добро чесно
В добрую годину
І згадає, дякуючи,
Як своя дитина?..
Тяжко дітей годувати
У безверхій хаті,
А ще гірше старітися
У білих палатах,
Старітися, умирати,
Добро покидати
Чужим людям, чужим дітям
На сміх, на розтрату!
II
І дід, і баба у неділю
На призьбі вдвох собі сиділи
Гарненько, в білих сорочках.
Сіяло сонце, в небесах
Ані хмариночки, та тихо,
Та любо, як у раї.
Сховалося у серці лихо,
Як звір у темнім гаї.
В такім раї, чого б, бачся,
Старим сумувати?
Чи то давнє яке лихо
Прокинулось в хаті?
Чи вчорашнє, задавлене Знов поворушилось,
Чи ще тілько заклюнулось —
І рай запалило?
Не знаю, що і після чого
Старі сумують. Може, вже
Оце збираються до Бога,
Та хто в далекую дорогу
Їм добре коней запряже?
«А хто нас, Насте, поховає,
Як помремо?»
«Сама не знаю!
Я все оце міркувала,
Та аж сумно стало:
Одинокі зостарілись...
Кому понадбали
Добра цього?..»
«Стривай лишень!
Чи чуєш? щось плаче
За ворітьми... мов дитина!
Побіжім лиш!.. Бачиш?
Я вгадував, що щось буде!»
І разом схопились
Та до воріт...
ПРОЛОГ
У неділю вранці-рано
Поле крилося туманом;
У тумані, на могилі,
Як тополя, похилилась
Молодиця молодая.
Щось до лона пригортає
Та з туманом розмовляє:
«Ой тумане, тумане —
Мій латаний талане!
Чому мене не сховаєш
Отут серед лану?
Чому мене не задавиш,
У землю не вдавиш?
Чому мені злої долі,
Чом віку не збавиш?
Ні, не дави, туманочку!
Сховай тілько в полі,
Щоб ніхто не знав, не бачив
Моєї недолі!..
Я не одна, єсть у мене
І батько, і мати...
Єсть у мене... туманочку,
Туманочку, брате!..
Дитя моє! мій синочку,
Нехрещений сину!
Не я тебе хреститиму
На лиху годину.
Чужі люде хреститимуть,
Я не буду знати,
Як і зовуть... Дитя моє!
Я була багата...
Не лай мене; молитимусь,
Із самого неба
Долю виплачу сльозами
І пошлю до тебе».
Пішла полем, ридаючи,
В тумані ховалась
Та крізь сльози тихесенько
Про вдову співала,
Як удова в Дунаєві
Синів поховала:
«Ой у полі могила;
Там удова ходила,
Там ходила-гуляла,
Трути-зілля шукала.
Трути-зілля не найшла,
Та синів двох привела,
В китаєчку повила
І на Дунай однесла:
«Тихий, тихий Дунай!
Моїх діток забавляй.
Ти, жовтенький пісок,
Нагодуй моїх діток;
І скупай, і сповий,
І собою укрий!»
І
Був собі дід та баба.
З давнього-давна, у гаї над ставом,
Удвох собі на хуторі жили.
Як діточок двоє,
Усюди обоє.
Ще змалечку удвох ягнята пасли.
А потім побралися,
Худоби діждалися,
Придбали хутір, став і млин,
Садок у гаї розвели
І пасіку чималу —
Всього надбали.
Та діточок у їх бігма,
А смерть з косою за плечима.
Хто ж їх старість привітає,
За дитину стане?
Хто заплаче, поховає?
Хто душу спом’яне?
Хто поживе добро чесно
В добрую годину
І згадає, дякуючи,
Як своя дитина?..
Тяжко дітей годувати
У безверхій хаті,
А ще гірше старітися
У білих палатах,
Старітися, умирати,
Добро покидати
Чужим людям, чужим дітям
На сміх, на розтрату!
II
І дід, і баба у неділю
На призьбі вдвох собі сиділи
Гарненько, в білих сорочках.
Сіяло сонце, в небесах
Ані хмариночки, та тихо,
Та любо, як у раї.
Сховалося у серці лихо,
Як звір у темнім гаї.
В такім раї, чого б, бачся,
Старим сумувати?
Чи то давнє яке лихо
Прокинулось в хаті?
Чи вчорашнє, задавлене Знов поворушилось,
Чи ще тілько заклюнулось —
І рай запалило?
Не знаю, що і після чого
Старі сумують. Може, вже
Оце збираються до Бога,
Та хто в далекую дорогу
Їм добре коней запряже?
«А хто нас, Насте, поховає,
Як помремо?»
«Сама не знаю!
Я все оце міркувала,
Та аж сумно стало:
Одинокі зостарілись...
Кому понадбали
Добра цього?..»
«Стривай лишень!
Чи чуєш? щось плаче
За ворітьми... мов дитина!
Побіжім лиш!.. Бачиш?
Я вгадував, що щось буде!»
І разом схопились
Та до воріт...
БИДДИ
Пролог
Воскресенье
Поле было туманом;
В тумане, на могиле,
Как тополь, сгибается
Молодая женщина молода.
Что -то для груди
И разговаривает с туманом:
«О, туман, туман
Мой пятнае Талан!
Почему бы тебе не скрыть меня
Здесь среди переулок?
Почему бы тебе не почувствовать запах,
Вы не попадете в землю?
Почему у меня злая судьба,
Почему бы тебе не смириться?
Нет, не Дэви, туман!
Скрыть только в поле,
Так что никто не знал, не видел
Мой недостаток! ..
Я не одинок, есть ли во мне
И отец, и мать ...
У меня есть ... туман,
Туман, брат! ..
Мой ребенок! мой сын,
Сын крещен!
Не я буду крестить тебя
На час.
Инопланетные люди будут крещения,
Я не буду знать,
Как имя ... мой ребенок!
Я был богат ...
Не испечь меня; Я буду молиться,
С неба
Я заплачу слезы
И я пришлю тебе. "
Пошел на поле, рыдая,
Она спряталась в тумане
И сквозь слезы тихо
О вдове пела,
Как вдова в Дунаеве
Сыновья были похоронены:
«О, в поле могилы;
Вдова пошла,
Там пошли,
Трагровой зареал обыскал.
Форель-зареал не нашел,
И сыновья из них лидировали,
Она застряла на китайском языке
И на Дунайке это сделало:
«Тихий, тихий Дунай!
Мои дети веселые.
Ты, октябрьский песок,
Кормите моих детей;
И купить, и все в порядке,
И прикрыть себя! »
И
Он был дедушкой и бабушкой.
С древних времен, в роще над прудом,
Они оба жили на ферме.
Как двое детей, двое,
Оба оба везде.
Все еще маленькие ягняты были пасутся.
А потом собрался,
Скот ждал,
Купил деревню, стал мельницей,
Сад в роще был разведен
И апиарь значительного -
Они все дали.
И дети в своей бигме,
И смерть с косой за плечами.
Кто их пожилой приветствие,
Для ребенка будет?
Кто будет плакать, похоронить?
Кто получит душу?
Кто будет жить хорошо честно
В хороший час
И помните, спасибо,
Как твой ребенок? ..
Детям трудно кормить
В ушах дома,
И еще хуже становиться тяжелым
В белых палатах,
Старый, умереть,
Хорошо уйти
Незнакомцами, дети других людей
Смеясь, на трату!
II
И дедушка, и бабушка в воскресенье
На пути для них двое сидели
Хорошо, в белых рубашках.
Солнце посевало на небесах
Ни облака, ни тихо,
Но любовь, как в Рай.
Спрятался в самом сердце катастрофы,
Как зверь в темной роще.
В таком рай
Старый, чтобы пропустить?
Это давнее зло
Проснул в доме?
Будь то вчера, раздавленный снова двигался,
Придумал ли он -
А рай был зажжен?
Я не знаю, что и тогда
Старые грустные. Может быть, уже
Это идет к Богу,
И кто находится на далекой дороге
Их хорошие лошади используют?
«А кто, Наста, похоронили,
Как мы умираем? "
"Я не знаю!
Я думал все это,
Но это было грустно:
Сингл украденный ...
Который был закончен
Хороший? .. "
«Просто стой!
Ты слышишь? что -то плачет
За воротами ... как ребенок!
Просто иди! .. Видишь?
Я догадался, что -то будет! »
И вместе они схватили
И к воротам ...
Пролог
Воскресенье
Поле было туманом;
В тумане, на могиле,
Как тополь, сгибается
Молодая женщина молода.
Что -то для груди
И разговаривает с туманом:
«О, туман, туман
Мой пятнае Талан!
Почему бы тебе не скрыть меня
Здесь среди переулок?
Почему бы тебе не почувствовать запах,
Вы не попадете в землю?
Почему у меня злая судьба,
Почему бы тебе не смириться?
Нет, не Дэви, туман!
Скрыть только в поле,
Так что никто не знал, не видел
Мой недостаток! ..
Я не одинок, есть ли во мне
И отец, и мать ...
У меня есть ... туман,
Туман, брат! ..
Мой ребенок! мой сын,
Сын крещен!
Не я буду крестить тебя
На час.
Инопланетные люди будут крещения,
Я не буду знать,
Как имя ... мой ребенок!
Я был богат ...
Не испечь меня; Я буду молиться,
С неба
Я заплачу слезы
И я пришлю тебе. "
Пошел на поле, рыдая,
Она спряталась в тумане
И сквозь слезы тихо
О вдове пела,
Как вдова в Дунаеве
Сыновья были похоронены:
«О, в поле могилы;
Вдова пошла,
Там пошли,
Трагровой зареал обыскал.
Форель-зареал не нашел,
И сыновья из них лидировали,
Она застряла на китайском языке
И на Дунайке это сделало:
«Тихий, тихий Дунай!
Мои дети веселые.
Ты, октябрьский песок,
Кормите моих детей;
И купить, и все в порядке,
И прикрыть себя! »
И
Он был дедушкой и бабушкой.
С древних времен, в роще над прудом,
Они оба жили на ферме.
Как двое детей, двое,
Оба оба везде.
Все еще маленькие ягняты были пасутся.
А потом собрался,
Скот ждал,
Купил деревню, стал мельницей,
Сад в роще был разведен
И апиарь значительного -
Они все дали.
И дети в своей бигме,
И смерть с косой за плечами.
Кто их пожилой приветствие,
Для ребенка будет?
Кто будет плакать, похоронить?
Кто получит душу?
Кто будет жить хорошо честно
В хороший час
И помните, спасибо,
Как твой ребенок? ..
Детям трудно кормить
В ушах дома,
И еще хуже становиться тяжелым
В белых палатах,
Старый, умереть,
Хорошо уйти
Незнакомцами, дети других людей
Смеясь, на трату!
II
И дедушка, и бабушка в воскресенье
На пути для них двое сидели
Хорошо, в белых рубашках.
Солнце посевало на небесах
Ни облака, ни тихо,
Но любовь, как в Рай.
Спрятался в самом сердце катастрофы,
Как зверь в темной роще.
В таком рай
Старый, чтобы пропустить?
Это давнее зло
Проснул в доме?
Будь то вчера, раздавленный снова двигался,
Придумал ли он -
А рай был зажжен?
Я не знаю, что и тогда
Старые грустные. Может быть, уже
Это идет к Богу,
И кто находится на далекой дороге
Их хорошие лошади используют?
«А кто, Наста, похоронили,
Как мы умираем? "
"Я не знаю!
Я думал все это,
Но это было грустно:
Сингл украденный ...
Который был закончен
Хороший? .. "
«Просто стой!
Ты слышишь? что -то плачет
За воротами ... как ребенок!
Просто иди! .. Видишь?
Я догадался, что -то будет! »
И вместе они схватили
И к воротам ...