ти кожного ранку прокидався від браку тепла,
хоч я недалечко (якихось там сім кілометрів).
заварена кава у турці – гаряча й міцна
і чорна, як ніч, в якій ти аж до ранку вештавсь.
усі вікна навстіж, щоб стіни відчули тепло.
із вуст сірий дим, що зразу у очі в’їдався,
легені труїв й розчинявся, немов й не було,
у наших залитих ніжністю ранках.
п’ятиповерхівка чомусь не сягала неба.
ти знову тягнувся до теплого чаю, а дні
летіли шалено й нестримно повз мене:
то вгору злітала, то повзала мовчки на дні.
у цьому немає моїй якоїсь вини.
я тільки старалася вкотре вже нас врятувати.
й за руку тримати, коли догоряли мости,
підпалені нами ж і нами ж навіки розп’яті.
© Соломія Бойко
you woke up every morning from a lack of heat,
though I'm not far (some seven kilometers there).
brewed coffee in turkey - hot and strong
and black as the night in which you wandered in the morning.
all windows sideways so that the walls feel warm.
the smoke coming in from your mouth,
lungs poisoned and dissolved, as if there were none,
in our tender wounds.
the five-storey building did not reach the sky for some reason.
you again reached for warm tea for days
flew madly and uncontrollably past me:
then flew up, then crawled silently at the bottom.
this is not my fault.
I was just trying to save us again.
and hold your hand when the bridges were burning,
We are set on fire and crucified forever.
© Solomiya Boyko