Тому що ніколи тебе не вирвеш,
ніколи не забереш,
тому що вся твоя свобода
складається з меж,
тому що в тебе немає
жодного вантажу,
тому що ти ніколи не слухаєш,
оскільки знаєш і так,
що я скажу,
тому що в цій мові не лишилось
жодних нормальних слів,
тому що синтаксис,
який нас рятував,
давно застарів,
тому що повіривши одного разу,
будеш вірити до кінця,
тому що мені саме тепер
не вистачає
твого імені та лиця,
я не дам тобі жити так,
як ти хотіла – мені на зло,
ніби я не зупиняв для тебе кров,
ніби нічого і не було,
я все одно спробую хоча б якось
тобі допомогти,
я все одно все зіпсую,
все одно досягну мети.
Сама подумай –
як би я відмовився від твоїх листів?
Ти ж розумієш, що я від тебе хотів.
Я хотів, щоби все було так,
як хотіла ти.
Тому доведеться далі
писати всі ці листи.
Доведеться змиритися з тим,
що все мине.
Доведеться не говорити
про важливе та головне,
доведеться боятись свободи,
триматися меж.
Щастя не оминеш.
щастя не оминеш.
Because you will not ever pluck,
never take away,
because all your freedom
has limits
because you do not
no load,
because you never listen,
as you know, and so,
I say,
because in this language are left
no normal words,
because syntax
who saved us,
long outdated,
as once believed,
You shall believe until the end,
because I just now
not enough
your name and face,
I will not give you live
as you like - I hurt,
if I had not stopped for you blood,
and if nothing were not,
I still try to at least once
to help you,
I still spoil everything,
still attain the goal.
Most think -
as if I abandoned your letters?
You understand what I wanted from you.
I wanted so that it was so,
as you wanted.
So have more
write all these letters.
We'll have to accept the fact
everything will pass.
Have to say no
the importance and most importantly,
have fear of freedom,
hold limits.
Happiness is not MKO.
Fortunately no MKO.