Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.
Life goes and everything without proof.
And the time is flying, does not shake the gallop.
There is not a Marquise Pompadour for a long time,
and we live after the flood.
I do not know what will happen after us
in which nature the clothes will be removed.
The only one who does not get tired is the time.
And we are alive, we have to hurry.
Do something, leave it alone
but we, nothing, - let's go, like a shadow,
so that only the sky of the eye is blue
This land has always been seen in bloom.
To ensure that these forests are not extinct, like a tour,
so that these words do not sound like ore.
Life goes and everything without proofs
and as you write, it will already be.
But do not be afraid of the annoying line.
Do not be afraid of sight, for they are like medicine.
Do not be afraid of the truth, though a bitter
Do not be afraid of sadness, though they are like rivers.
Be afraid of a man to defile a man,
because in that you pervert - it is forever.