Море лягає в пісок, коли осінь
Приходить з пустим відром по морську сіль.
Повільно входимо в жовтень ми, обважнілі тіла,
Так ніби він з води і піску,
А ми – зі скла.
Пр:
Ти – самота, ти – саме та осінь,
Яка так до лиця всім, зовсім
Як самота, ти – саме та
Осінь..
II
Знову ми всі як один – білі вірші,
Лише коли паде дощ – раптово інші.
«Доволі писати з дерев, –
Гукають, просять, –
Листоноша давно помер,
Листів не носять!»
The sea lies in the sand when autumn
Comes with an empty bucket of sea salt.
Slowly we enter October we, weighed bodies,
As if he were of water and sand,
And we are made of glass.
Ex:
You are loneliness, you are just that autumn,
Which is so in the face of all, absolutely
As loneliness, you are just that
Autumn..
II
Again, we are all one - white poems,
Only when it rains - suddenly others.
"Enough writing from the trees -
They shout, they ask, -
The postman is long dead,
Letters are not worn! ”