Знову місяць блукає зоряним небом.
Знову чую скрізь сон тихі кроки твої.
Я не знаю тебе, я не знаю про тебе.
І для чого приходиш з далеких тих днів.
Так багато у тебе хотів запитати,
Та напевно як завжди не вистачить слів.
Скільки повзати ще нам, а не літати?
І для чого приходиш з далеких тих днів?
Приспів 1:
Ти мені пробач, я колись народився в своїй країні.
Ти мені пробач, я живу ніби вдома, але як емігрант.
Ти мені пробач за забуті пісні і сльозу на калині.
Ти мені пробач, незнайомий мій брат.
Ніби все у нас є, більше навіть не треба:
Синє небо і жовте колосся ланів.
А насправді ми просто тікаєм від себе.
Ти про це нагадав нам з далеких тих днів.
Приспів 2:
Ти мені пробач, я колись народився в своїй країні.
Ти мені пробач, я живу ніби вдома, але як емігрант.
Ти мені пробач за забуті пісні і сльозу на калині.
Ти мені пробач, незнайомий мій брат.
Стогнали гори, ридали ікони...
Спадали зорі комусь на погони...
Червоне поле, червоне небо...
Такого не треба, більше не треба!
Речитатив:
І на віки віків, повсяк час і нині
Будуть дивитись на нас твої очі сині...
Березові хрести, і земля у руїні,
І останні слова: "Cлава Україні!"
Приспів 3:
Ти мені пробач, я колись народився в своїй країні.
Ти мені пробач, я живу ніби вдома, але як емігрант.
Ти мені пробач за забуті пісні і сльозу на калині.
Ти мені пробач, незнайомий мій брат.
Приспів 4:
Ти мені пробач, я колись народився в своїй країні.
Ти мені пробач, я живу ніби вдома, але як емігрант.
Ти мені пробач за забуті пісні і сльозу на калині.
Ти мені пробач, незнайомий мій брат.
Опять месяц бродит звездным небом.
Опять слышу сквозь сон тихие шаги твои .
Я не знаю тебя , я не знаю о тебе.
И для чего приходишь с тех самых дней .
Так много у тебя хотел спросить ,
И наверное как всегда не хватит слов.
Сколько ползать еще нам , а не летать ?
И для чего приходишь с тех самых дней?
Припев 1:
Ты мне прости , я когда-то родился в своей стране.
Ты мне прости , я живу как дома , но как эмигрант .
Ты мне прости за забытые песни и слезу на калине .
Ты мне прости , незнакомый мой брат.
Вроде все у нас есть , больше даже не надо:
Синее небо и желтое колосья полей.
А на самом деле мы просто убегаем от себя.
Ты об этом напомнил нам с тех самых дней .
Припев 2:
Ты мне прости , я когда-то родился в своей стране.
Ты мне прости , я живу как дома , но как эмигрант .
Ты мне прости за забытые песни и слезу на калине .
Ты мне прости , незнакомый мой брат.
Стонали горы , рыдали иконы ...
Приходили звезды кому-то на погоны ...
Красное поле , красное небо ...
Такого не надо , больше не надо!
речитатив :
И во веки веков , присно и ныне
Будут смотреть на нас твои глаза синие ...
Березовые кресты , и земля в руинах ,
И последние слова: " Cлава Украине ! "
Припев 3:
Ты мне прости , я когда-то родился в своей стране.
Ты мне прости , я живу как дома , но как эмигрант .
Ты мне прости за забытые песни и слезу на калине .
Ты мне прости , незнакомый мой брат.
Припев 4:
Ты мне прости , я когда-то родился в своей стране.
Ты мне прости , я живу как дома , но как эмигрант .
Ты мне прости за забытые песни и слезу на калине .
Ты мне прости , незнакомый мой брат.