Ми давно не пишем вірші
На позір ми стали інші
Ніби в кожнім декілька життів
Жирні пальці ситі будні
Заплановане майбутнє
Ліплять з наших давніх почуттів
Але ти мені снилася боса і непричесана
Там де ми були чистими,
Там де ми були чесними
Діти спальних вагонів
І безіменної вулиці
У плацкартних вагонах
Ми з часом десь розминулися
Нам у вікна б’ється вітер
Ти відпишеш це у твіттер
І закриєш щільно жалюзі
Десь зникають наші тіні
Ми стабільні і постійні
І такий вже одинокі всі
We have not written a poem for a long time
At the head we became different
As if in a few lives
Bold fingers are everyday
Planned future
Make our old feelings
But you dreamed me a boss and non-burning
Where we were clean
Where we were honest
Children of sleeping cars
And an unnamed street
In place cart cars
We were sometimes missed
We are beaten by the window
You will write it on twitter
And you will close tight blinds
Somewhere our shadows disappear
We are stable and permanent
And so are all alone