Знову в руськім царстві пиятика,
навіть голуби на храмах сизі,
брате Каїн, ця сльоза велика
на твоїй неголеній мармизі,
що вона таке й куди тікає,
перепив чи перетовк задуже
і дрижиш мов Каїн, брате Каїн,
мій рудобородий п’яний друже.
Мій косоворотий темний роте,
в Бога просиш різки наче ласки,
знов на стайнях батогом пороти
від Москви до самих до Аляски.
Прагнеш, аж кожух під ноги кинеш,
топчеш як топтав чужу князівну,
рвеш каптан, бо ніби й справді гинеш
у безкраю ніч ведмежу й зимну.
Плачеш і дзвениш немов сокира,
що з небес упала у Недеї,
рвеш сорочку та під нею шкіра
здерта з мене десь на Єнісеї.
Братні руки до розправи скорі
для обіймів п’яних розпросториш,
відпусти мене на ясні зорі,
я вже вічний, ти мені не сторож.
Again in the Russian kingdom of leeches,
even the pigeons in the shiz temples,
Brother Cain, this tear is great
on your unshaven cloth,
what it is and where it runs,
drink or reload too long
and you tremble like Cain, brother Cain,
my bearded drunk friend.
My oblique dark mouth,
you ask God for harsh graces,
again on the stables of the whip of the ferret
from Moscow to Alaska itself.
You want to throw the casing under your feet,
you tread as you trampled on someone else's princess,
you tear up the captain, because you are truly dying
in the endless night, I bear and winter.
You cry and ring like an ax,
that fell from heaven in Nediah,
you tear your shirt and underneath your skin
torn from me somewhere on the Yenisei.
Brothers hands to massacre soon
for the embrace of drunkenness,
let me in on the clear dawns,
I am eternal, you are not my watchman.