Ліна Костенко
Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить.
Бляшаний звук води, веселих крапель кроки.
Ще мить, ще мить, ще тільки мить і мить,
і раптом озирнусь, а це вже роки й роки!
А це уже віки. Ніхто уже й не зна,
в туманностях душі чи, може, Андромеди —
я в мантіях дощу, прозора, як скляна,
приходжу до живих, і згадую про мертвих.
Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю.
Він добре вам зіграв колись мою присутність.
Я дерево, я сніг, я все, що я люблю.
І, може, це і є моя найвища сутність.
Lina Kostenko
I hear the words of the boards. Pіdkravsya and make noise.
The ripples sound drive, the merry rasp of croci.
Click, click, click, click and hold,
I’ll look around with a rap, and even rock and rock!
And then already. I already don’t know
in the nebula souls chi, mozhe, Andromedi -
I’m in a mantle’s board, a shame, I’m sworn
I come to the living, and I guess about the dead.
I wish you all. Thank you violin.
Win good to you, count my presence.
I am a tree, I’m a snig, I’m everything I love.
I, may, price, and є are my best days.