Коли буду я навіть сивою,
і життя моє піде мрякою,
а для тебе буду красивою,
а для когось, може, й ніякою.
А для когось лихою, впертою,
ще для когось відьмою, коброю.
А між: іншим, якщо відверто,
то була я дурною і доброю.
Безборонною, несинхронною,
ні з теоріями, ні з практиками.
І боліла в мені іронія
всіма ліктиками й галактиками.
І не знало міщанське кодло,
коли я захлиналась лихом,
що душа між люди виходила
забинтована білим сміхом.
І в житті, як на полі мінному,
я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
Люди, будьте взаємно ввічливі!
І якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
- Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!
When will I be even gray?
And my life will be misty
And for you I will be beautiful,
But for someone, maybe not a single one.
And to someone evil, stubborn
For someone else a wolf, a cobra.
And between: the other, if frankly
I was stupid and kind.
Non-defective, non-synchronous,
Either with theories or with practices.
And I was ill in irony
By all physicists and galaxies.
And he did not know the bourgeois code
When I was choked with disaster
That the soul between the people came out
White-laughing.
And in life, as in the field of mine,
I asked for this century
At least that store minimum:
People, be mutually polite!
And if for that my will
I would write everywhere in italics:
- So much in the world of grief,
People, be mutually beautiful!