Одягну у дим стіни, одягну.
Задимляться години у одну.
За вікном листопад, душу дере.
Я відчуваю, що я своя серед голих дерев.
І тільки, губи твої,
На моему сердці, залишили слід.
Тільки ніколи, нікому, ніколи , про це я,
що моя панацея- це ти.
Я пом'ятаю калини листя-то була я,
То була -я калинним листям,
Ти торкався мене, ти був-вітер і літо мое.
Ти казав прийде осінь і все мене,
Але досі тебе я хочу, бачити у снах,
Бачити у снах своїх.
І тільки, руки твої, із моїх грудей,
Витягли біль,
Тільки нікому. ніколи, ніколи, нікому...
Тільки тобі.
Люди у сні, пишуть пісні- для коханих людей!
Тільки в житті, там де любов-так мало пісень.
Люди у сні, пишуть пісні- для коханих людей!
Тільки в житті, там де любов-так мало пісень.
Я положу в дымовые стены, надев.
Часы будут выбраны в одном.
Вне окна ноября, душевное дерево.
Я чувствую, что я являюсь своим голым деревьями.
И только твои губы,
В моем сердце оставил след.
Просто никогда, никогда, об этом, я,
Что у меня в панацеи.
Я помню вибернум листьев, которые были мне,
Это были листья -я,
Ты коснулся меня, ты был шпоном и летом Моуэ.
Вы сказали, что наступит осенью, и все меня,
Но до сих пор я хочу увидеть во сне,
Увидеть в своих снах.
И просто твои руки, из моей груди,
Притянутая боль,
Только никого. Никогда, никогда, никто ...
Только ты.
Люди во сне, пишут песни- для любимых людей!
Только в жизни, где любовь очень маленькие песни.
Люди во сне, пишут песни- для любимых людей!
Только в жизни, где любовь очень маленькие песни.