Lyrics 0302 - мої вірші, як люди хворі

Ти на заході , я на сході
Наше небо стало прозорим
Ми забуваємо старі місця
Невже все вирішують полюса?

Мені до біса набридли ці хмарочоси ,
хоча я не бачу й не відчуваю їх, як цю холодну та не теплу осінь.
Тобі набридли твої буденні гуляння ,
а мені остогидніло бачити такі щасливі пари

Моя Мама як завжди знаходить , в цьому щось хороше .
А мені вкотре здається , що не залежно чи зараз осінь
Можливо тут діло в часі ,
в мене без п'ятьох восьма ,
Так - так я знаю в тебе 7 ранку , і ти зустрічаєш палкі світанки.

Я заздрю так людям ,
які просто тебе не знаючи проходять повз тебе на дворі .
Я за це би відала все , і навіть свою волю .
Я б на хвилину просто вернулась , до твоєї руки доторкнулася ...

Я б дощем навіть хотіла бути , аби капати на твої нові брюки .

Нас розділяють кляті кілометри.
Але здається - це не головна проблема.
Ти - холодний до біса хлопець,
та на диво такий іскроменний.

Мені набридли ці сірі люди,
які не ти,
які повсюди.
Вони одноманітно проживають день,
не взнавши, що хтось їх все-таки чекає.
О, скільки ж зараз в людях є безодень.

А що набридло так тобі?
Напевне моє хвилювання?
Чи може та нестача твоїх слів?
Чи те, що я залежна лиш тобою?

Як же заздрю я тим людям,
що ходять біля тебе кожен день,
що навіть не помітять твої ясні губи..
з яких я й слова не почула.
Не чула ні "Привіт", ні "Гарних снів".
Нічого.... Абсолютно тиша.
Від цього рветься, до нестями, лиш моя душа.

Прочитавши це - глянь на небо.
Я теж буду дивитись в наші зорі.
І це лише одна моя потреба.
Мої вірші, як люди хворі.