Бентежні спалахи занадто
тепло руйнують спокій
маски долу впадуть,
луною... позаду, пройдені кроки
несамовита тиша,
шепіт наскрізь кохання скрізь
втрачена вісь,
під небом політ вниз
Всесвіт вимикає світло
шелестить місто
колискову пісню
тим хто такі легкі і прозорі
рахувати зорі
ніколи не пізно
наче першим до фінішу - золото
як беззахисна пташка сполошена
цілу вічність знайомі ніби-то
чи минулим життям зрощені
там так тісно, за межами обіймів
не вистачає кисню,
глибинний сенс
фатально близько
блискавками тремор тем і температур
міріади зорепадів
єдине бажання на кожну
чути моря канонади
спати поряд, не прокидатись
не лякає ні сніг ні хурделиця
та якщо поцілунок останній
і лиш запахом постіль застелиться
неживим забирайте негайно
Rebellious outbursts too
heat destroys peace
the masks will fall down,
the moon ... behind, the steps taken
frantic silence,
whispering through love everywhere
axis lost,
under the sky flying down
The universe turns off the light
ruining the city
lullaby song
to those who are so light and transparent
count the stars
It's never too late
as if the first to finish is gold
like a defenseless bird scared
all eternity familiar as if something
or past life spliced
there so tightly, beyond the embrace
lack of oxygen,
deep meaning
fatally close
lightning tremors of themes and temperatures
myriad starfalls
the only desire for each
hear the sea cannonade
sleep close, do not wake up
neither frightening nor snow is frightening
and if the kiss is the last one
and only the smell of the bed will be covered
take the inanimate immediately