І у якій не був я стороні,
Щось наче завжди плакало в мені,
Іди туди і віку там дожий,
У землю рідну, де ти всім чужий.
(Ліна Костенко)
Як світить сонце над Берліном,
Колись хотіли жити там,
І Батьківщина вже далеко,
Не повернутись туди нам.
І я не знаю як нам бути,
Колись хотіли жити вдвох,
Та тільки емігранти-люди
Розбили дуже багатьох.
І моя мачуха-країна
Уже для мене не сім’я,
І тільки назву Україна
З теленовин згадаю я.
Розійшлись давно із нею,
Давно із нею вже не ті,
Емігрантську нам алею
Проклала доля у житті.
І дуже тяжко на чужині,
Я вже не скоро стану свій,
Але це все ж не на Вкраїні,
Де я з народження чужий.
And which side I was not on,
Something like always cried in me,
Go there and age there,
To the land of your native land, where you are a stranger to everyone.
(Lina Kostenko)
As the sun shines over Berlin,
Once they wanted to live there,
And the Motherland is far,
Don't come back to us.
And I don't know how to be,
Once they wanted to live together,
But only expatriates
They have broken many.
And my stepmother is a country
Not my family anymore,
And only the name Ukraine
Of the news I will remember.
Have parted with her for a long time,
It's been a long time with her
Emigrant to us the alley
The fate of life has paved.
And very hard in a foreign land,
I will not soon become mine,
But it's not in the Ukraine,
Where I am from stranger birth.