Коли ми йшли удвох з тобою
Вузькою стежкою по полю,
Я гладив золоте колосся,
Як гладить милому волосся
Щаслива, ніжна наречена...
А ти ішла поперед мене,
Моя струнка, солодка згубо,—
І я помітив, як ти грубо
Топтала колоски пшениці,
Що нахилились до землиці.
Немов траву безплідну, дику
Топтала і не чула крику
Тих колосочків. Без оглядки
Ти йшла собі, а в мене — згадки
Про те, як на чужому полі
Збирав я нишком колосочки
В поділ дитячої сорочки.
О, я хотів тобі сказати,
Що те колоссячко вусате —
То невсипущий труд мозільний,
То молодим калач весільний,
То для дітей пахуча булка,
То хліб, що матінка-гуцулка
З долівки вчила піднімати,
Як батька в руку, цілувати;
Та я змовчав. Я йшов покірно,
Бо я любив тебе надмірно,
Але мені тоді здалося,
Що то не золоте колосся,
Що то любов мою безмежну
Стоптали так необережно.
When we walked together with you
Narrow path along the field
I stroked the golden ears
How to iron your cute hair
Happy, gentle bride ...
And you went before me
My slim, sweet damn, -
And I noticed how rude
Toptala spoon of wheat,
Leaning towards the ground
Like a barren grass, wild
Toptala did not hear a scream
Those colossus Without consideration
You went to yourself, and in me - the mention
About how in a strange field
I picked up a little colossus
In the division of a children's shirt.
Oh, I wanted to tell you
What that whipping whistle -
It is an inexhaustible labor that is murky.
That young wedding cake
That's for the kids a fragrant butter
That's the bread that Mother Gutsulka
From the floor he taught to raise
Like a father in hand, kiss;
But I was silent. I walked humbly
Because I loved you too much
But then it seemed to me
What is not a golden eagle
What my love is boundless
Stopped so careless.