Була весна весела, щедра, мила,
промінням грала, сипала квітки,
вона летіла хутко, мов стокрила,
за нею вслід співучії пташки!
Все ожило, усе загомоніло —
зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялося, бриніло,
а я лежала хвора й самотна.
Я думала: «Весна для всіх настала,
дарунки всім несе вона, ясна,
для мене тільки дару не придбала,
мене забула радісна весна».
Ні, не забула! У вікно до мене
заглянули від яблуні гілки,
замиготіло листячко зелене,
посипались білесенькі квітки.
Моя душа ніколи не забуде
того дарунку, що весна дала;
весни такої не було й не буде,
як та була, що за вікном цвіла.
There was a spring of merry, generous, sweet,
playing rays, squirting flowers
she flew slowly, like she stood up,
after it the charm of the bird!
Everything was alive, everything was getting worse -
green noise, merry moon!
Everybody sang, laughed, brinilo,
and I was lying sick and alone.
I thought: "Spring has come to all,
gifts are all she bear, clear,
for me only the gift has not been purchased
I have forgotten the joyful spring. "
No, I have not forgotten! The window to me
glanced from the apple branches,
flashed green leafy
white flowers were sprinkled.
My soul will never forget
the gift that spring gave;
this spring was not and will not be
as it was, who bloomed outside the window.