Lyrics RIZUPS - 13 сповідей
Views
176
0 people consider the lyrics to be true
0 people consider the lyrics of the song incorrect
The lyrics of the song are provided for your reference RIZUPS - 13 сповідей, and also a translation of a song with a video or clip.
В глухій самотності, на тихій пристані стояв він
В брудному мотлосі, на відстані до краю землі, а поруч ні душі
Нема об’єктів помилок, знайшов він ідеальне місце незайманих думок
Навколо океан мовчить і тільки слухає
Він сам за себе: не з царями і не з слугами
Тому йому він довірив своїх 13 розмов
В яких відрікся від всього – перша була любов
Забув він про кохання, залишив почуття
Стало помітно спокійнішим серцебиття
Та вже на другий день він позбавляється від віри
Хоч відчуття таке, ніби розривали звірі
Коли у трете говорив, відрікся від надії
Бо розраховував, що так по справжньому зрадіє
Але проходили дні і відродилися болі
І от він сів на пристань і вже в четверте говорить
А океан все слухав, ніби слова ковтав
Як він клянеться в четверте і відганяє обман
Цього було замало, попри болі всередині
Він клянеться в п’яте, що позбавляється гордині
І він говорить океану, що йому самотньо
Що у житті він вже включив свій відлік зворотній
Що так бракує родини, він так любив її
І сповідаючись в шосте відрікся від сімʹї
Чомусь в душі не легко і він крикнув на всі груди
«Це моя сьома сповідь, відрікаюся від друга»
Йому здалось, що серце захопило спокій
І він нарешті є вільним за ці десятки років
Але раптом у грудях так сильно запекло
Він мовить восьму сповідь, виганяє з серца зло
І навздогін дев’яту, він кричить і океан
«Відрікаюсь від добра» і від безсилля впав
Зібравшись з силами, доповз до свого дому
І заснув, неначе вперше, тіло полонила втома
Коли прокинувся, відчув, що серце вже порожне
Та він відправився на пристань, мозок ще тривожить
Він підійшов до краю і неначе вітер зранку
Прошепотів в десяте «відрікаюсь від таланту»
В його думках густий туман, спогади праведні
І одинадцята сповідь – зрікаюсь пам’яті
А по щоках побігли сльози, він забув усе
Забув звідки прийшов і забув куди іде
Здавалось в його думках мільйони помилок
Ніби інтуїтивно він зрікається думок
І ця дванадцята сповідь забрала в нього все
Міцно закрив свої очі і помарніло лице
А зранку дивне відчуття збудило його тіло
Душа ревіла і кричала, вирватись хотіла
Як ця тринадцята сповідь, але душа вразлива
Зауважила на пристані маленьку корзину
І якісь дивні крики доносились віддаля
Він прибіг на пристань – в корзині було немовля
Він узяв дитя на руки і пригорнув до себе
Засміялося лице, світло пробило із неба
А вірний друг океан віддав краплину прозору
Повернув любов у серце, а розум у мозок
В брудному мотлосі, на відстані до краю землі, а поруч ні душі
Нема об’єктів помилок, знайшов він ідеальне місце незайманих думок
Навколо океан мовчить і тільки слухає
Він сам за себе: не з царями і не з слугами
Тому йому він довірив своїх 13 розмов
В яких відрікся від всього – перша була любов
Забув він про кохання, залишив почуття
Стало помітно спокійнішим серцебиття
Та вже на другий день він позбавляється від віри
Хоч відчуття таке, ніби розривали звірі
Коли у трете говорив, відрікся від надії
Бо розраховував, що так по справжньому зрадіє
Але проходили дні і відродилися болі
І от він сів на пристань і вже в четверте говорить
А океан все слухав, ніби слова ковтав
Як він клянеться в четверте і відганяє обман
Цього було замало, попри болі всередині
Він клянеться в п’яте, що позбавляється гордині
І він говорить океану, що йому самотньо
Що у житті він вже включив свій відлік зворотній
Що так бракує родини, він так любив її
І сповідаючись в шосте відрікся від сімʹї
Чомусь в душі не легко і він крикнув на всі груди
«Це моя сьома сповідь, відрікаюся від друга»
Йому здалось, що серце захопило спокій
І він нарешті є вільним за ці десятки років
Але раптом у грудях так сильно запекло
Він мовить восьму сповідь, виганяє з серца зло
І навздогін дев’яту, він кричить і океан
«Відрікаюсь від добра» і від безсилля впав
Зібравшись з силами, доповз до свого дому
І заснув, неначе вперше, тіло полонила втома
Коли прокинувся, відчув, що серце вже порожне
Та він відправився на пристань, мозок ще тривожить
Він підійшов до краю і неначе вітер зранку
Прошепотів в десяте «відрікаюсь від таланту»
В його думках густий туман, спогади праведні
І одинадцята сповідь – зрікаюсь пам’яті
А по щоках побігли сльози, він забув усе
Забув звідки прийшов і забув куди іде
Здавалось в його думках мільйони помилок
Ніби інтуїтивно він зрікається думок
І ця дванадцята сповідь забрала в нього все
Міцно закрив свої очі і помарніло лице
А зранку дивне відчуття збудило його тіло
Душа ревіла і кричала, вирватись хотіла
Як ця тринадцята сповідь, але душа вразлива
Зауважила на пристані маленьку корзину
І якісь дивні крики доносились віддаля
Він прибіг на пристань – в корзині було немовля
Він узяв дитя на руки і пригорнув до себе
Засміялося лице, світло пробило із неба
А вірний друг океан віддав краплину прозору
Повернув любов у серце, а розум у мозок
In deaf loneliness, he stood on a quiet pier
In dirty tricks, at a distance to the edge of the earth, and next to no soul
There are no objects of errors, he found the ideal place of virgin thoughts
Around the ocean is silent and just listening
He is for himself: not with kings and not with servants
Therefore, he trusted his 13 conversations
In which I renounced everything - the first was love
He forgot about love, left a feeling
It became noticeably more calm heartbeat
But on the second day, he gets rid of faith
Though the feeling is as if the animals were torn apart
When the third spoke, he renounced hope
For he hoped that he would truly rejoice
But the days passed and pain resumed
And then he sat down on the pier and already in the fourth speaking
And the ocean listened to everyone as though swallowing words
How does he swear in the fourth and drives away the deception
This was not enough, despite the pain inside
He swears in the fifth that is deprived of pride
And he says the ocean that he is lonely
What in life he has already included his countdown is inverse
That's so lacking in the family, he loved her so much
And confessing in the sixth renounced the family
For some reason, the soul is not easy and he screamed on all the chests
"This is my seventh confession, I renounce my friend"
It seemed to him that the heart had taken peace
And he is finally free for these decades
But suddenly in the chest so much fierce
He is the eighth confession, casting evil from the heart
And the ninth, he screams and the ocean
"I renounce good" and fell from impotence
Gathering strength, replied to his house
And he fell asleep, as if for the first time, the body was full of fatigue
When he woke up, I felt that my heart was empty
But he set off for a jetty, the brain still anxious
He came to the edge and seemed like a breeze in the morning
I whispered in the tenth, "I renounce talent"
In his mind a thick fog, memories of the righteous
And the eleventh confession - I renounce memory
And tears ran across his cheeks, he forgot everything
He forgot where he came from and forgot where he is going
It seemed like millions of mistakes in his mind
It seems intuitively he refuses thoughts
And this twelfth confession took everything from him
He closed his eyes firmly and smirked his face
And in the morning, a strange feeling awakened his body
The soul roared and shouting, wanted to escape
Like this thirteenth confession, but the soul is vulnerable
Noticed a small cart on the dock
And some weird cries came away
He ran to the pier - the baby was in the basket
He took the child to his arms and wrapped himself around
A laughing face, the light broke from the sky
And the loyal friend of the ocean gave a drop of transparency
Turning love into the heart, and mind in the brain
In dirty tricks, at a distance to the edge of the earth, and next to no soul
There are no objects of errors, he found the ideal place of virgin thoughts
Around the ocean is silent and just listening
He is for himself: not with kings and not with servants
Therefore, he trusted his 13 conversations
In which I renounced everything - the first was love
He forgot about love, left a feeling
It became noticeably more calm heartbeat
But on the second day, he gets rid of faith
Though the feeling is as if the animals were torn apart
When the third spoke, he renounced hope
For he hoped that he would truly rejoice
But the days passed and pain resumed
And then he sat down on the pier and already in the fourth speaking
And the ocean listened to everyone as though swallowing words
How does he swear in the fourth and drives away the deception
This was not enough, despite the pain inside
He swears in the fifth that is deprived of pride
And he says the ocean that he is lonely
What in life he has already included his countdown is inverse
That's so lacking in the family, he loved her so much
And confessing in the sixth renounced the family
For some reason, the soul is not easy and he screamed on all the chests
"This is my seventh confession, I renounce my friend"
It seemed to him that the heart had taken peace
And he is finally free for these decades
But suddenly in the chest so much fierce
He is the eighth confession, casting evil from the heart
And the ninth, he screams and the ocean
"I renounce good" and fell from impotence
Gathering strength, replied to his house
And he fell asleep, as if for the first time, the body was full of fatigue
When he woke up, I felt that my heart was empty
But he set off for a jetty, the brain still anxious
He came to the edge and seemed like a breeze in the morning
I whispered in the tenth, "I renounce talent"
In his mind a thick fog, memories of the righteous
And the eleventh confession - I renounce memory
And tears ran across his cheeks, he forgot everything
He forgot where he came from and forgot where he is going
It seemed like millions of mistakes in his mind
It seems intuitively he refuses thoughts
And this twelfth confession took everything from him
He closed his eyes firmly and smirked his face
And in the morning, a strange feeling awakened his body
The soul roared and shouting, wanted to escape
Like this thirteenth confession, but the soul is vulnerable
Noticed a small cart on the dock
And some weird cries came away
He ran to the pier - the baby was in the basket
He took the child to his arms and wrapped himself around
A laughing face, the light broke from the sky
And the loyal friend of the ocean gave a drop of transparency
Turning love into the heart, and mind in the brain