найважче,
коли тебе викинуло море на площу,
а мапи потонули -
поїдені водоростями,
замулені планктоном.
ти поцифрово згадуєш цифри
номеру телефону
і мій голос.
у тебе не виходить.
найгірше,
коли хочеться обіймати небо,
а зранку густі,
наклублені тумани.
і пів сьомої,
і пів восьмої -
а темно.
у тебе не виходить
і мене обіймати.
найкраще,
коли і ночі мало
і ми висижуємо біля дивану
свої мрії.
нарізно не виходить.
нарізно я би і не ризикувала.
найкраще,
коли ти кажеш:
не будь одна.
тобі вже досить.
береш за руку і ведеш на площу,
куди нас викинуло море.
і я за тобою йду -
і від тоді у тебе виходить.
the hardest,
when you were thrown into the square by the sea,
and the maps were sunk -
eaten by algae,
plankton muddied.
you mention numbers digitally
phone number
and my voice.
you do not work.
worst,
when you want to hug the sky,
and thick in the morning,
crushed mists.
and half past seven,
and half past eight -
and dark.
you do not work
and hugging me.
best,
when the nights are low
and we sit by the sofa
their dreams.
separately does not work.
separately, I would not risk it.
best,
when you say:
don't be alone.
you already have enough.
you take your hand and you lead to the square,
where the sea threw us.
and I follow you -
and from then on you come out.