Чому являешься менi у снi,
Чому звертаешь ти до мене
чудовi очi тi яснi, сумнi.
Немов криницi дно студене
чому вуста твоi нiмi.
Який докiр, яке страждання,
яке несповнене бажання,
На них мов зарево червоне,
займаеться i знову тоне, у тьмi.
Чому являешься менi,
В життю ти мною згордувала,
Мое ти серце надiрвала,
I з нього визвала однi,
отi ридання голоснi, пicнi.
В життю мене ти знать не знаешь,
iдешь по вулицi минаешь,
Вклонюся, навiть не зирнешь,
i головою не кивнешь,
Хоч, знаешь, знаешь,добре знаешь,
Як я люблю тебе без тями,
Як мучусь довгими ночами,
I як лiта вже за лiтами,
Свiй бiль, свiй жаль, своi пiснi.
У серцiздавлюю на днi.
О нi, являйся зiронько менi.