Вірим в прикмети, цінемо не людей а предмети
Забуваємо радість, відчиняємо двері в пітьму
Закриваємо очі і миттєво бачимо те що хочем
Обираємо вибір, щось таке близьке і далеке
Досить біль нести
Досить в небо йти
Хвате вже болить
Сльози в небо лить
Вірим в реальність і не знаємо як втекти
Забуваємо сонце і холодні мерзнемо в самоті
Закриваємо очі і рятуємось від того що болить
Засинаємо в вічність і не словом просимо – прости
We believe in omens, we value not people but objects
We forget joy, we open the door to darkness
We close our eyes and instantly see what we want
We choose a choice, something so close and far
Enough pain to bear
Enough to go to heaven
Enough already hurts
Tears pouring into the sky
We believe in reality and do not know how to escape
We forget the sun and freeze cold in solitude
We close our eyes and escape from what hurts
We fall asleep in eternity and do not ask for a word - forgive