Холодне осіннє інтро
на вулиці грає вітер,
торкаючись хмурих струн.
А небо... а небо – грифом,
ці ритми туманних рифів,
ці спогади про весну...
Дощу монотонне соло
на клавішах-парасолях...
Маестро сумних пісень,
складе падолист лібрето
умить до свого балету
на мокрім пустім шосе.
Заграє бліда природа
фінальне – осінню коду,
бо осінь вже лист зніма
лише в увертюрі Гріга...
Під спів а капела снігу
на сцену спаде зима.
хвилина стирає хвилину і тоне, і тоне,
ввібравши розбавлених спогадів тонни і тонни.
тони́ забуття в голосах заплітаються в тишу,
і тіні прощання на стінах рубця не залишать.
Cold autumn intro
the wind is blowing outside,
touching gloomy strings.
And the sky ... and the sky is a vulture,
these rhythms of misty reefs,
these memories of spring ...
Rain monotonous solo
on umbrella keys ...
Maestro of sad songs,
will make a podolist libretto
wash up to your ballet
on a wet empty highway.
Pale nature flirts
final - autumn code,
for autumn is already a leaf removed
only in Grieg's overture ...
Singing and a chapel of snow
winter falls on the stage.
the minute erases the minute and sinks and sinks,
absorbing diluted memories tons and tons.
tones of oblivion are intertwined in the voices in silence,
and the shadows of farewell on the walls of the scar will not leave.