При долинi кущ калини,
нахилився до води.
Ти скажи, скажи, калино,
як попала ти сюди.
Якось ранньою весною,
козак бравий прискакав.
Милувався довго мною,
а тодi з собою взяв.
Вiн хотiв мене калину,
посадить в своїм саду.
Не довiз i в полi кинув -
думав, що я пропаду.
Я за землю ухопилась,
стала на ноги свої.
I навіки поселилась,
де вода i солов’ї.
Ти не дми на мене, вітре,
я тепер не пропаду.
Наді мною сонце світить,
і надалі я цвіту.