Вже сонце низенько, вже вечір близенько,
Спішу я до тебе, ти моє серденько.
Спішу я до тебе, ще й до твеї хати,
Як ти мене впустиш, щоб не чула мати.
Ой як упускала, за ручку стискала,
Ой як випускала, плакала-ридала.
Ой як випускала, плакала-ридала,
В оченьки дивилась, правдоньки питала:
- Чи ти мене любиш, йо чи ти смієшся,
До другої ходиш, та й не признаєшся?
- А я тебе люблю, ще й любити буду,
Тільки признаюся, що брати не буду.
- Ой Боже ж, мій Боже, що я наробила,
А він жінку має, а я полюбила.
А він жінку має, ще й діточок двоє,
Ще й діточок двоє, чорняві обоє.
Already the sun is low, already the evening is near,
I will be happy to you, you're my heart.
I'll have fun to you, even to the tweety house,
How will you let me in, so that you can not hear it.
Oh, I forgot, I gripped the handle,
Oh, how he let out, cried-yelling.
Oh how he let out, crying, screaming,
I was very looking at the truth, I was truthful:
- Do you love me, do you laugh
Do you go to the second, and do not admit it?
- And I love you, and I will love more.
Just admit that I will not take brothers.
"Oh God, my God, what I have done,
But he has a wife, and I love her.
And he has a wife, and another two children,
Another child is two, both black and white.