Я жить в Україні, чи ні,
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині —
Однаковісінько мені.
В неволі виріс між чужими,
І, не оплаканий своїми,
В неволі плачучи умру,
І все з собою заберу,
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій — не своїй землі.
І не пом’яне батько з сином,
Не скаже синові: «Молись,
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись».
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні...
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені.
Я жить в Украине или нет ,
Ли кто вспомнит , забудет
Меня в снегу на чужбине -
Безразлично мне .
В неволе вырос среди чужих ,
И, оплаканный своими ,
В неволе плача умру ,
И все с собой заберу ,
Малого следа не оставлю
На нашей славной Украине ,
На нашей - не своей, земли .
И не помянет отец с сыном ,
Не скажет сыну: « Молись ,
Молись , сыну: за Украину
Его замучили когда-то ».
Мне все равно , будет ли
Сын молиться , или нет ...
И равно мне ,
Как Украина злые люди
Усыпят , лукавые , и в огне
ее , окраденую , разбудят ...
Ох , не одинаково мне .