Lyrics Тарас Прохасько - FM - Track 09
Views
21
0 people consider the lyrics to be true
0 people consider the lyrics of the song incorrect
The lyrics of the song are provided for your reference Тарас Прохасько - FM - Track 09, and also a translation of a song with a video or clip.
15.01 У мене вдома живе (це крім різних людей) одна видатна рослина — араукарія.
Якщо подивитися через вікно з вулиці, то її завжди видно. Араукарія ще нижча від мене, хоча має вже понад сто років. Вони дуже помало ростуть ці араукаріїї у своїх Андах. Адже араукарії — андські сосни. І живуть вони якихось три тисячі років. Вони були дуже модні на початку століття у європейських помешканнях. Стиль сецесія кохався у таких орнаментах. І дійсно, вона дуже гарна. Має лапаті галузки, розміщені по чотири у одному ярусі. Напостійно у неї є не більше трьох ярусів. Решта поступово осувається, відмирає і усувається. А на вершечку наростають нові міліметри. Араукарію принесли моїй бабці в дарунок за якесь успішне лікування ще у 20-х роках. Тоді вона була не більшою, ніж 40 см, хоч мала більше років, ніж сама бабця, яка тоді, щоправда, не була бабцею. Виходячи з власного темпу життя, араукарія була немовлям. На початку рослина нічого не
усвідомила. Пізніше вона щораз більше вдивлялася у все, що відбувалося в хаті, і всі наші переживання вкладалися у її річні кільця. Адже доведено, що рослини,
особливо такі досконалі, якщо не мислять, то принаймні все розуміють, відчувають і пам'ятають.
Часом з нею стає страшно. Це ж не так просто — бути свідком давніх подій і мати
можливість прожити ще кілька тисячоліть, переживши всіх нас, всіх, хто є тепер з нею. Ми, напевно, будемо для неї якимось напівреальним, напівказковим спогадом дитинства. Може, ми взагалі ледве-ледве зауважуємося нею — якщо зважити на
різницю життєвих темпів. І вже точно, що вона не встигає сприйняти окремих подій з нами — як фотоапарат з неймовірно довгою витримкою не фіксує того, що десь рухнулося. Так дерева, які живуть повільно, не зауважують, не можуть зауважити існування сезонних метеликів.
А я її час від часу купаю. І щоразу, виносячи сміття, бачу, що моє відро унікальне — бо в ньому — гілочки араукарії.
Недавно я купив ще одну маленьку сосонку з Анд. Вона, мабуть, моя ровесниця. Я переконаний, що хоч ця араукарія доживе до кращих часів.
Якщо подивитися через вікно з вулиці, то її завжди видно. Араукарія ще нижча від мене, хоча має вже понад сто років. Вони дуже помало ростуть ці араукаріїї у своїх Андах. Адже араукарії — андські сосни. І живуть вони якихось три тисячі років. Вони були дуже модні на початку століття у європейських помешканнях. Стиль сецесія кохався у таких орнаментах. І дійсно, вона дуже гарна. Має лапаті галузки, розміщені по чотири у одному ярусі. Напостійно у неї є не більше трьох ярусів. Решта поступово осувається, відмирає і усувається. А на вершечку наростають нові міліметри. Араукарію принесли моїй бабці в дарунок за якесь успішне лікування ще у 20-х роках. Тоді вона була не більшою, ніж 40 см, хоч мала більше років, ніж сама бабця, яка тоді, щоправда, не була бабцею. Виходячи з власного темпу життя, араукарія була немовлям. На початку рослина нічого не
усвідомила. Пізніше вона щораз більше вдивлялася у все, що відбувалося в хаті, і всі наші переживання вкладалися у її річні кільця. Адже доведено, що рослини,
особливо такі досконалі, якщо не мислять, то принаймні все розуміють, відчувають і пам'ятають.
Часом з нею стає страшно. Це ж не так просто — бути свідком давніх подій і мати
можливість прожити ще кілька тисячоліть, переживши всіх нас, всіх, хто є тепер з нею. Ми, напевно, будемо для неї якимось напівреальним, напівказковим спогадом дитинства. Може, ми взагалі ледве-ледве зауважуємося нею — якщо зважити на
різницю життєвих темпів. І вже точно, що вона не встигає сприйняти окремих подій з нами — як фотоапарат з неймовірно довгою витримкою не фіксує того, що десь рухнулося. Так дерева, які живуть повільно, не зауважують, не можуть зауважити існування сезонних метеликів.
А я її час від часу купаю. І щоразу, виносячи сміття, бачу, що моє відро унікальне — бо в ньому — гілочки араукарії.
Недавно я купив ще одну маленьку сосонку з Анд. Вона, мабуть, моя ровесниця. Я переконаний, що хоч ця араукарія доживе до кращих часів.
15.01 У меня дома живет (это помимо разных людей) одна выдающаяся растение - араукария.
Если посмотреть через окно с улицы, то ее всегда видно. Араукария еще ниже меня, хотя имеет уже более ста лет. Они очень медленно растут эти араукариии в своих Андах. Ведь араукарии - андские сосны. И живут они каких-то три тысячи лет. Они были очень модные в начале века в европейских домах. Стиль сецессия любил в таких орнаментах. И действительно, она очень красивая. Имеет разлапистые ветви, расположенные по четыре в одном ярусе. На постоянно у нее есть не более трех ярусов. Остальные постепенно оседает, отмирает и устраняется. А на вершине нарастают новые миллиметра. Араукарию принесли моей бабушки в подарок за какое успешное лечение еще в 20-х годах. Тогда она была не более, чем 40 см, хотя было больше лет, чем сама бабушка, которая тогда, правда, не была бабушкой. Исходя из собственного темпа жизни, араукария была младенцем. В начале растение ничего не
осознала. Позже она все больше вглядывалась во все, что происходило в доме, и все наши переживания вкладывались в ее годовые кольца. Ведь доказано, что растения,
особенно такие совершенные, если не мыслят, то хотя все понимают, чувствуют и помнят.
Иногда с ней становится страшно. Это не так просто - быть свидетелем давних событий и иметь
возможность прожить еще несколько тысячелетий, пережив всех нас, всех, кто теперь с ней. Мы, наверное, будем для нее каким-то полуреальные, полусказочным воспоминанием детства. Может, мы вообще еле-еле зауважуемося ней - если учесть
разницу жизненных темпов. И уж точно, что она не успевает воспринять отдельных событий с нами - как фотоаппарат с невероятно длинной выдержкой не фиксирует того, что где-то дрогнуло. Так дерева, которые живут медленно, не замечают, не могут заметить существование сезонных бабочек.
А я ее время от времени купаю. И каждый раз, вынося мусор, вижу, что мое ведро уникальное - потому что в нем - веточки араукарии.
Недавно я купил еще одну маленькую сосенку с Анд. Она, видимо, моя ровесница. Я убежден, что хотя эта араукария доживет до лучших времен.
Если посмотреть через окно с улицы, то ее всегда видно. Араукария еще ниже меня, хотя имеет уже более ста лет. Они очень медленно растут эти араукариии в своих Андах. Ведь араукарии - андские сосны. И живут они каких-то три тысячи лет. Они были очень модные в начале века в европейских домах. Стиль сецессия любил в таких орнаментах. И действительно, она очень красивая. Имеет разлапистые ветви, расположенные по четыре в одном ярусе. На постоянно у нее есть не более трех ярусов. Остальные постепенно оседает, отмирает и устраняется. А на вершине нарастают новые миллиметра. Араукарию принесли моей бабушки в подарок за какое успешное лечение еще в 20-х годах. Тогда она была не более, чем 40 см, хотя было больше лет, чем сама бабушка, которая тогда, правда, не была бабушкой. Исходя из собственного темпа жизни, араукария была младенцем. В начале растение ничего не
осознала. Позже она все больше вглядывалась во все, что происходило в доме, и все наши переживания вкладывались в ее годовые кольца. Ведь доказано, что растения,
особенно такие совершенные, если не мыслят, то хотя все понимают, чувствуют и помнят.
Иногда с ней становится страшно. Это не так просто - быть свидетелем давних событий и иметь
возможность прожить еще несколько тысячелетий, пережив всех нас, всех, кто теперь с ней. Мы, наверное, будем для нее каким-то полуреальные, полусказочным воспоминанием детства. Может, мы вообще еле-еле зауважуемося ней - если учесть
разницу жизненных темпов. И уж точно, что она не успевает воспринять отдельных событий с нами - как фотоаппарат с невероятно длинной выдержкой не фиксирует того, что где-то дрогнуло. Так дерева, которые живут медленно, не замечают, не могут заметить существование сезонных бабочек.
А я ее время от времени купаю. И каждый раз, вынося мусор, вижу, что мое ведро уникальное - потому что в нем - веточки араукарии.
Недавно я купил еще одну маленькую сосенку с Анд. Она, видимо, моя ровесница. Я убежден, что хотя эта араукария доживет до лучших времен.