Повільно сонце тьмі здається
Сиджу на підвіконні вдома,
А з душі рікою ллється
Самотня пісня невідомим.
Рвуться ноти у даль крізь затори машин,
Рвуться вище усіх бетонних вершин.
Співає печаль моя під покровом вечірніх тіней,
В мільйонному місті закритих дверей.
І, певне, не одна співає,
Бо нот літає безліч всюди.
Пісні самотні скрізь лунають...
Чогось у них чекають люди.
Страждань і сумнівів багато...
Чи зможе пісня долетіти?
Душа бажає відчувати,
Що незабута в цьому світі.
Медленно солнце тьме кажется
Сижу на подоконнике дома ,
А с души рекой льется
Одинокая песня неизвестным.
Рвутся ноты в даль сквозь пробки машин ,
Рвутся выше всех бетонных вершин.
Поет печаль моя под покровом вечерних теней ,
В миллионном городе закрытых дверей .
И , видимо , не одна поет ,
Потому нот летает множество повсюду.
Песни одинокие везде слышны ...
Чего в них ждут люди.
Страданий и сомнений много ...
Сможет ли песня долететь ?
Душа хочет чувствовать ,
Что не забыть в этом мире.