Повільно сонце тьмі здається
Сиджу на підвіконні вдома,
А з душі рікою ллється
Самотня пісня невідомим.
Рвуться ноти у даль крізь затори машин,
Рвуться вище усіх бетонних вершин.
Співає печаль моя під покровом вечірніх тіней,
В мільйонному місті закритих дверей.
І, певне, не одна співає,
Бо нот літає безліч всюди.
Пісні самотні скрізь лунають...
Чогось у них чекають люди.
Страждань і сумнівів багато...
Чи зможе пісня долетіти?
Душа бажає відчувати,
Що незабута в цьому світі.                        
                      
                      
					  						  Медленно солнце тьме кажется 
Сижу на подоконнике дома , 
А с души рекой льется 
Одинокая песня неизвестным. 
Рвутся ноты в даль сквозь пробки машин , 
Рвутся выше всех бетонных вершин. 
Поет печаль моя под покровом вечерних теней , 
В миллионном городе закрытых дверей . 
И , видимо , не одна поет , 
Потому нот летает множество повсюду. 
Песни одинокие везде слышны ... 
Чего в них ждут люди. 
Страданий и сомнений много ... 
Сможет ли песня долететь ? 
Душа хочет чувствовать , 
Что не забыть в этом мире.