Ніч яка місячна, зоряна, ясная!
Видно, хоч голки збирай.
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай.
Сядемо вкупочці ми під калиною –
І над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, – срібною хвилею
Стелиться в полі туман.
Ти не лякайся, що ніженьки босії
Вмочиш в холодну росу:
Я ж тебе, вірною, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.
Ти не лякайся, що змерзнеш, лебідонько,
Тихо – ні вітру, ні хмар...
Я пригорну тебе до свого серденька,
А воно палке, мов жар.                        
                      
                      
					  						  Ночь которая месячная , звездная , ясная ! 
Видно, хоть иголки собирай . 
Выйди , любимая , трудом усталая , 
Хоть на минуточку в рощу . 
Сядем вкупочци мы под калиной - 
И господствующих я господин ! 
Смотри, моя рыбка , - серебряной волной 
Проходящую в поле туман. 
Не бойся, что ножки босые 
Обмакните в холодную росу : 
Я тебя , верной , до хатинонькы 
Сам на руках отнесу . 
Не бойся, что замерзнешь , лебедушки , 
Тихо - ни ветра , ни облаков ... 
Я прижму тебя к своему сердцу , 
А оно горячее , как жар.