Посіяла людям літа
свої, літечка житом,
Прибрала планету,
послала стежкам споришу,
Навчила дітей,
як на світі по совісті жити.
Зітхнула полегко –
і тихо пішла за межу.
- Куди ж це ви мамо?! -
сполохано кинулись діти.
- Куди ж ви, бабусю? -
онуки біжать до воріт.
- Та я недалечко...
де сонце лягає спочити.
Пора мені, діти...
А ви вже без мене ростіть.
- Та як же без вас ми?..
Та що ви намимислили, мамо?
- А хто нас бабусю,
у сон поведе по казках?
- А я вам лишаю
всі райдуги із журавлями,
І срібло на травах,
і золото на колосках.
- Не треба нам райдуг,
не треба нам срібла і злота,
Аби тільки ви
нас чекали завжди
край воріт.
Та ми ж переробим
усю вашу вічну роботу, -
Лишайтесь, матусю,
навіки лишайтесь. Не йдіть.
Вона усміхнулась,
красива і сива, як доля.
Махнула рукою -
злетіли увись рушники.
"Лишайтесь щасливі", -
і стала замисленим полем
На цілу планету,
на всі покоління й віки.
Sowed people summer
their rye leaflets,
Took away the planet,
sent stitches to the contest,
She taught children,
how in the world to live by conscience.
Breathed lightly -
and quietly went abroad.
- Where are you mom ?! -
frightened children.
- Where are you, grandma? -
grandchildren run to the gate.
- I'm not far ...
where the sun goes to rest.
It's time for me, kids ...
And you grow without me already.
- But how are we without you? ..
And what did you think, Mom?
- And who is our grandmother,
to dream lead on fairy tales?
- And I deprive you
all the rainbows with cranes,
And silver on the grass,
and gold on spikelets.
- We don't need a rainbow,
we don't need silver and gold,
If only you
we were always waiting
the edge of the gate.
But we will rework
all your eternal work, -
Get lost, mummy,
stay forever. Don't go.
She smiled,
beautiful and gray as fate.
She waved her hand -
all towels took off.
"Stay happy," -
and became a pensive field
To the whole planet,
for all generations and ages.