Розпрощався стрілець із своєю ріднею,
Від"їжджає в далеку дорогу.
За свій рідний край, за козацький звичай
йдемо в бій перемогу.
А вітер колише молоду ліщину,
молодий дуб додолу схилився
Лиш трава шелестить, вбитий стрілець лежить,
Над ним коник його зажурився.
– Ой коню ж, мій коню, не стій наді мною,
я тим часом полежу прикритий
Біжи, коню мій, скажи неньці моїй,
Що я лежу у степу забитий.
Най батько і мати, і ріднії сестри,
Нехай вони за мною не плачуть,
Я в степу лежу за ріднею тужу,
Чорний крук наді мною закряче.
Стрілецькая слава не вмре, не загине,
Будуть про неї внуки співати,
Що були козаки, та й за волю лягли,
Тепер можемо тільки згадати...
Saying goodbye to his native
From "riding in a distant road.
For his native land, for the Cossack custom
We go to battle victory.
And the wind is more than a young wilderness
the young oak bent to the bottom
Only the grass is rustling, the shooter is killed,
Above him, his grass roared.
- Oh, horse, my horse, do not stand over me
Meanwhile, I will lie down to cover
Run my horse, tell my mother
What I'm lying in the steppe is clogged.
The father and mother, and my sister's sister
Let them not cry for me,
I'm lying in the wilderness for my family,
The black cricket fills me over.
Army glory will not die, it will not perish
There will be grandchildren singing about her,
What were the Cossacks, and they fell for freedom
Now we can only remember ...