Мені часом здається, що солдати,
Які не повернулися з боїв
Не полягли, а залишились жити,
Перетворившись в білих журавлів.
І ось летять курличучи прощально
В якийсь далекий і незнаний світ,
Чи не тому безмовно і печально
Ми довго дивимося їм услід?
Всі як один, неначе перед боєм
В тумані надвечірнім журавлі
Летять похідним злагодженим строєм,
Яким солдати ходять по землі.
Вони летять, вони курличуть знову,
Мов кличуть нас летіти з ними в ніч.
Подібний він на нашу рідну мову
Їхній журливо-гордовитий клич.
Летить у вирій ключ та все курличе —
То земляки мої верстають путь.
Є в їх строю проміжок невеличкий —
Його для мене, певне, бережуть.
Настане день і строєм журавлиним
Я теж пливтиму в далеч у імлі
І теж звернусь із покликом пташиним
До тих, кого покинув на землі.
Мені часом здається, що солдати,
Які не повернулися з боїв
Не полягли, а залишились жити,
Перетворившись в білих журавлів.
Sometimes it seems to me that soldiers,
Who did not return from the fighting
They did not lie down but stayed alive
Turned into white cranes.
And here they fly in a waving farewell
To some distant and unknown world,
Not so silent and sad
Are we looking long after them?
All as one, as if before the battle
In the fog of the evening cranes
They fly in a derivative harmonious system,
How the soldiers walk on the ground.
They fly, they smoke again,
They call us to fly with them into the night.
It is similar to our native language
Their greedy-proud call.
Flying in the key and all the rabbit -
My countrymen are making their way.
There is a small gap between them -
It seems to be safe for me.
The day will come and cranberries will be built
I too will sail far in the haze
And I will also call the bird
To those whom he has left on earth.
Sometimes it seems to me that soldiers,
Who did not return from the fighting
They did not lie down but stayed alive
Turned into white cranes.