Lyrics Оркестр Че і С. Жадан - Жити - значить померти
Views
80
1 people consider the lyrics to be true
0 people consider the lyrics of the song incorrect
The lyrics of the song are provided for your reference Оркестр Че і С. Жадан - Жити - значить померти, and also a translation of a song with a video or clip.
Влітку, коли нагріваються обручки й нігті
на пальцях чоловіків в привокзальних готелях,
і в сутінках діти з новобудов
до сердець притискають чорні футбольні м'ячі;
в темряві, коли видихається у винарнях рожеве вино,
повільний, ніби слимак, потяг на Будапешт,
запилений і ламкий проїжджає під місяцем.
Померши одного разу, ти продовжуєш шлях
через нічні двори і помічаєш як
смерть тримає в руках м'ятні цукерки
і роздає їх дітям на привокзальних пустищах.
Влітку, коли вивертається тепла підкладка життя,
коли розбиваються малолітражки кольору твоєї губної помади,
з дому виходить старий аптекар,
котрий лікує всіх аспірином кожного дня,
граючи зі смертю в якусь невідому гру;
життя не почнеться без тебе - сміються жінки на площі,
жити значить померти - скажуть тобі одинокі кур'єри,
які переносять в наплeчниках сухі небеса.
Померши одного разу, ти відступаєш в тінь
і дивишся як твоє тіло безпорадно шукає
тебе самого між стебел густої трави;
померши посеред літа,
обірвавшись на линвах, натягнутих листоношами,
душі померлих, наче чіпкий деревій,
прорізають в повітрі свої вертикалі.
Спробуй, коли вже знатимеш як,
спробуй, вирви мене з нічного нутра країни,
вирви з невидимих витяжок в небі,
якими до нас проходить любов.
Хто перешкодить, хто вижене, дівчинко,
комах і духів із твого тіла?
Під літнім небом наша з тобою земля
так щемко пахне щоліта місяцем і бинтами.
...По смерті ступивши пів-кроку вбік,
бачиш крізь шви у повітрі
як таємні кіномеханіки спроектовують
на твоє тіло
великий небесний кінематограф,
щоби на світло його летіли
душі покійників
і смарагдові тіні жуків…
на пальцях чоловіків в привокзальних готелях,
і в сутінках діти з новобудов
до сердець притискають чорні футбольні м'ячі;
в темряві, коли видихається у винарнях рожеве вино,
повільний, ніби слимак, потяг на Будапешт,
запилений і ламкий проїжджає під місяцем.
Померши одного разу, ти продовжуєш шлях
через нічні двори і помічаєш як
смерть тримає в руках м'ятні цукерки
і роздає їх дітям на привокзальних пустищах.
Влітку, коли вивертається тепла підкладка життя,
коли розбиваються малолітражки кольору твоєї губної помади,
з дому виходить старий аптекар,
котрий лікує всіх аспірином кожного дня,
граючи зі смертю в якусь невідому гру;
життя не почнеться без тебе - сміються жінки на площі,
жити значить померти - скажуть тобі одинокі кур'єри,
які переносять в наплeчниках сухі небеса.
Померши одного разу, ти відступаєш в тінь
і дивишся як твоє тіло безпорадно шукає
тебе самого між стебел густої трави;
померши посеред літа,
обірвавшись на линвах, натягнутих листоношами,
душі померлих, наче чіпкий деревій,
прорізають в повітрі свої вертикалі.
Спробуй, коли вже знатимеш як,
спробуй, вирви мене з нічного нутра країни,
вирви з невидимих витяжок в небі,
якими до нас проходить любов.
Хто перешкодить, хто вижене, дівчинко,
комах і духів із твого тіла?
Під літнім небом наша з тобою земля
так щемко пахне щоліта місяцем і бинтами.
...По смерті ступивши пів-кроку вбік,
бачиш крізь шви у повітрі
як таємні кіномеханіки спроектовують
на твоє тіло
великий небесний кінематограф,
щоби на світло його летіли
душі покійників
і смарагдові тіні жуків…
In summer, when wedding rings and nails heat up
on the fingers of men in the station hotels,
and at dusk children from new buildings
black soccer balls are pressed to the hearts;
in the dark, when rose wine is exhaled in wineries,
slow, like a snail, train to Budapest,
dusty and brittle passes under the moon.
Once you die, you continue on your way
through the night courtyards and you notice how
death holds mint candies in his hands
and distributes them to children at the station wastelands.
In summer, when the warm substrate of life turns,
when small cars the color of your lipstick break,
an old pharmacist comes out of the house,
who treats everyone with aspirin every day,
playing with death in some unknown game;
life will not start without you - women in the square laugh,
to live means to die - lonely couriers will tell you,
who carry dry skies in their shoulders.
Once you die, you retreat into the shadows
and you see your body looking helplessly
you yourself between the stalks of thick grass;
dying in the middle of summer,
breaking off on the lines stretched by postmen,
the souls of the dead, like a sticky yarrow,
cut their verticals in the air.
Try it once you know how,
try to snatch me from the night interior of the country,
funnels from invisible hoods in the sky,
which love passes to us.
Who will hinder, who will drive, the girl,
insects and spirits from your body?
Under the summer sky our land is with you
it smells so hot every month of the moon and bandages.
... After death, taking a half-step aside,
you see through the seams in the air
how secret cinema mechanics design
on your body
great celestial cinema,
to fly to the light
souls of the dead
and emerald shadows of beetles…
on the fingers of men in the station hotels,
and at dusk children from new buildings
black soccer balls are pressed to the hearts;
in the dark, when rose wine is exhaled in wineries,
slow, like a snail, train to Budapest,
dusty and brittle passes under the moon.
Once you die, you continue on your way
through the night courtyards and you notice how
death holds mint candies in his hands
and distributes them to children at the station wastelands.
In summer, when the warm substrate of life turns,
when small cars the color of your lipstick break,
an old pharmacist comes out of the house,
who treats everyone with aspirin every day,
playing with death in some unknown game;
life will not start without you - women in the square laugh,
to live means to die - lonely couriers will tell you,
who carry dry skies in their shoulders.
Once you die, you retreat into the shadows
and you see your body looking helplessly
you yourself between the stalks of thick grass;
dying in the middle of summer,
breaking off on the lines stretched by postmen,
the souls of the dead, like a sticky yarrow,
cut their verticals in the air.
Try it once you know how,
try to snatch me from the night interior of the country,
funnels from invisible hoods in the sky,
which love passes to us.
Who will hinder, who will drive, the girl,
insects and spirits from your body?
Under the summer sky our land is with you
it smells so hot every month of the moon and bandages.
... After death, taking a half-step aside,
you see through the seams in the air
how secret cinema mechanics design
on your body
great celestial cinema,
to fly to the light
souls of the dead
and emerald shadows of beetles…