Далека, самотня й далека, у цілому світі одна,
Дні й ночі, у студінь і спеку до мене летить вона.
Рідна, як пісня з колиски, тиха, як свято волинське,
Готова завжди до страждання, до болю, до горя і втрат.
Вона б віддала останнє, терпіла б сама стократ,
Щоб лихо мене минало, щоб доля мене ласкала,
Але у безсонні ночі як ноги і руки гудуть.
Гнітять її сни пророчі про тернем укриту путь,
Що я не така як люди, що щастя мені не буде.
Навколішки в тихій молитві як стредниця і як свята
Благає мене захистити і небо мені приверта.
А потім свої турботи, топить в вічній роботі,
Розгойдані темні хвилі лягають в самотні сни.
І носять уламки милі, то образ її на них,
Чи тільки страждання безкрає,
Я знаю, любов не вмирає!..
Far, lonely and far away, all over the world alone,
Day and night, in the studios and the heat, it flies to me.
Native, like a song from a cradle, quiet as a holiday of Volyn,
Always ready for suffering, for pain, for grief and loss.
She would give the last, she would endure a hundred times,
For me to pass, for my fate to please,
But in sleepless nights, both feet and hands hum.
Her dreams of prophecy about the thorn-covered path oppress her dreams,
That I am not like people, that I will not have happiness.
Surrounding in silent prayer as a stool and as a feast
He pleads with me to protect me and the sky is bound for me.
And then his worries, drowning in eternal work,
The swinging dark waves lie in solitary dreams.
And they carry the debris of miles, the image of them upon them,
Is the suffering endless,
I know, love doesn't die! ..