Ті журавлі, і їх прощальні сурми…
Тих відлітань сюїта голуба…
Натягне дощ свої осінні струни,
торкне ті струни пальчиком верба.
Марнували літечко, марнували.
А тепер осінні вже карнавали.
Сумна арфістко – рученьки вербові! –
по самі плечі вкутана в туман.
Зіграй мені мелодію любові,
ту, без котрої холодно словам.
Марнували літечко, марнували.
А тепер осінні вже карнавали.
Зіграй мені осінній плач калини.
Зіграй усе, що я тебе прошу.
Я не скрипковий ключ, а журавлиний
тобі над полем в небі напишу.
Марнували літечко, марнували.
А тепер осінні вже карнавали.
Те журавли, и их прощальные трубы ...
Тех отлетаний сюита голубя ...
Натянет дождь свои осенние струны,
тронет те струны пальчиком ива.
Теряли лето, тратили.
А теперь осенние уже карнавалы.
Печальная арфистка - рученьки ивовые! -
по самые плечи укутанная в туман.
Сыграй мне мелодию любви,
ту, без которой холодно словам.
Теряли лето, тратили.
А теперь осенние уже карнавалы.
Сыграй мне осенний плач калины.
Сыграй все, что я тебя прошу.
Я не скрипичный ключ, а клюквенный
тебе над полем в небе напишу.
Теряли лето, тратили.
А теперь осенние уже карнавалы.