Відцвітає вже час голубими очима,
Юні роки у нас, наче сніг за плечима.
В ритмі капель дощу – непролиті сльозини,
Я до тебе лечу, та стікають хвилини.
В ритмі подиху сну – моя туга безмірна,
Я до тебе прийду, лиш чекай мене вірно.
В легких звуках пісень загляну тобі ввічі…
Відцвітає вже день, мов каштанові свічі…
Приспів:
Запізнилась душа в моє тіло ранкове,
Запізнились слова, що злетіли невчасно.
А ми, як шалені, женем по перону,
Де стукає поїзд вчорашнього щастя…
Було все як y сні, бігли ріки у зиму,
Наші мрії втекли з ними й ми стали димом.
Довго знали слова, довго грілись ми ними,
Та боялись звести вгору наші вітрила.
Запізнилась душа в моє тіло ранкове,
Запізнились слова, що злетіли невчасно.
А ми, як шалені, женем по перону,
Де стукає поїзд вчорашнього щастя
Отцветает пора голубыми глазами,
Юные годы у нас, как снег за плечами.
В ритме капель дождя - непролившиеся слезы,
Я к тебе лечу, и стекают минуты.
В ритме дыхания сна - моя тоска безмерна,
Я приду к тебе, только жди меня правильно.
В легких звуках песен загляну тебе ввичи ...
Отцветает уже день, как каштановые свечи ...
припев:
Опоздала душа в мое тело утреннее,
Опоздали слова, взлетели вовремя.
А мы, как безумные, женем по перрону,
Где стучит поезд вчерашнего счастья ...
Было все как y сне, бежали реки в зиму,
Наши мечты бежали с ними и мы стали дымом.
Долго знали слова, долго грелись мы ими,
Боялись свести вверх наши паруса.
Опоздала душа в мое тело утреннее,
Опоздали слова, взлетели вовремя.
А мы, как безумные, женем по перрону,
Где стучит поезд вчерашнего счастья