– Як непотрібен – я піду?
Що я на це сказати мушу?
Що усмішка, як на біду,
вже розтопила змерзлу душу?
Що півгодини цих мені
вже півжиття не вистачало?
На тлі байдужості й брехні
мов пісня бесіда звучала!..
Що спільна мова – то є дар,
який єднає і лікує?
...А ми вже стомлені від свар,
і нам усім давно бракує
порозуміння і тепла,
а, може, й трішечки любові...
А в нас – проблеми і діла,
та ще й біда напоготові...
(І де береться, навісна?
На скроні тіпнеться прожилка...)
– Ідіть.
...Буяє вже весна...
Я не така вже й сильна жінка...
- How not needed - will I go?
What do I have to say?
What a smile like a misfortune
already melted the frozen soul?
That half an hour for me
already half a life was not enough?
Against the background of indifference and lies
like a song, the conversation sounded! ..
What is a common language - that is a gift
who unites and heals?
... And we are already tired of the woods
and we all have long been lacking
understanding and warmth
and maybe a little bit of love ...
And in us - problems and deeds,
and even trouble ...
(And where is it taken, hinged?
A veil on the temple ...)
- Come on.
... Spring is blowing ...
I'm not such a strong woman ...