Місто немов сузір'я.
Як часто, блукаючи, йшли ми
на світло домів, від яких
не лишилося й каменя!..
І хто нам повірить, що йшли ми на світло?
Як часто шукали ми гирло,
і міст, і причал
в опівнічних пустинях дворів,
та хто нам повірить, що річка була тут?
Тільки крізь нас переходять міста
у непам'ять.
Ми вимовляємо їх
і знаходимо іншими. Втім,
вранці виходиш на площу і все пізнаєш:
Липи в час доцвітання стоять золоті,
безгомінні.
The city is like a constellation.
How often, wandering, we walked
to the light of the houses from which
not a stone left! ..
And who will believe us that we were going to light?
How often have we searched for a mouth
and the bridge and the pier
in the midnight deserts of the yards
and who will believe that the river was here?
Only through the city passes
in no memory
We pronounce them
and find others. However,
In the morning you go out into the square and you will know everything:
Limes in the time of pre-flowering are golden,
indisputable.