Пробач, я знов пишу вночi
про нашi божевільні днi,
про те, як краплi дощові
зигзагом сонячним по шклi
стікали…а ми сиділи і мовчали.
Пробач, шкода, що я - не ти ...
моï думки занадто не яснi,
та й серце б'ється навпаки,
а все навколишнє щезає
неначе в сні,
коли ти поруч. Що ж, буває…
Я другий день тебе не бачив,
а скучив сильно так, неначе
в розлуці ми провели рік.
І як мені з цим жити дальше?
Чи то зі мною вже назавжди,
чи сплине, як розталий сніг?
Я пів години вже пишу
про що?... Кому?...
Я свій секрет не зраджу.
Поживемо – побачим, як то кажуть.
В моєму зошиті картатім,
в посвяті, зверху, як завжди,
як полонені на чужім параді,
в лапках шикуються крапки.
М.С.
Прости, я снова пишу ночью
о наших сумасшедшие дни,
о том, как капли дождевые
зигзагом солнечным по шклi
стекали ... а мы сидели и молчали.
Прости, жаль, что я - не ты ...
моï мысли слишком НЕ ясные,
и сердце бьется наоборот,
а все окружающее исчезает
будто во сне,
когда ты рядом. Что ж, бывает ...
Я второй день тебя не видел,
а соскучился сильно так, как будто
в разлуке мы провели год.
И как мне с этим жить дальше?
То со мной уже навсегда,
или истечет, как растаявший снег?
Я полчаса уже пишу
о чем? ... Кому? ...
Я свой секрет не предам.
Поживем - увидим, как говорится.
В моей тетради клетчатый,
в посвящении, сверху, как всегда,
как пленные на чужом параде,
в кавычках выстраиваются точки.
М.С.