Язик твій ворог, коли говорить
Але і не друг тоді, коли мовчить
Примітивні рамки, комплекси і сором
Паралізують мову, коли душа кричить
І ходять люди по паралельним вулицям
Збираючи у горлі сльози у комок
Чекають поки система перегрузиться
І зліпить фразу із хаосу думок
Ну всьо, пока. Добраніч.
А може залишайся в мене на ніч
До ранку нема шансів вийти заміж
А завтра може ти мені не скажеш: "Ну всьо, пока"
"Ну всьо, пока…"
"Ну всьо, пока…"
"Всьо, пока."
Рік за роком сковані канонами
Ми губимо ключі від правильних дверей
І зависливо косим своїм оком
На тих шо можуть вимовити це
Ну всьо, пока. Добраніч. А може залишайся в мене на ніч
До ранку нема шансів вийти заміж
А завтра може ти мені не скажеш: "Ну всьо, пока. Добраніч."
А може залишайся в мене на ніч
До ранку нема шансів вийти заміж
Your tongue is your enemy when it speaks
But not a friend when he is silent
Primitive frames, complexes and shame
They paralyze the tongue when the soul screams
And people are walking along parallel streets
Tearing lumps in his throat
Waiting for the system to reboot
And it will blend the phrase out of the chaos of thoughts
Well, for now. Good night.
Or stay with me for the night
There is no chance of getting married in the morning
And tomorrow you may not tell me, "Well, until"
"Well, until ..."
"Well, until ..."
"All for now."
Year after year they are bound by canons
We lose the keys to the right door
And hovering with his own eye
Those can say it
Well, for now. Good night. Or stay with me for the night
There is no chance of getting married in the morning
And tomorrow you may not tell me, "Well, for now. Good night."
Or stay with me for the night
There is no chance of getting married in the morning