І вірила, й чекала, і любила:
Хіба це час? Ні, ні, я зачекаю!
Нехай мені хоч обрізають крила,
Бо я надію в серденьку плекаю.
Я тут - ти там; я близько - а ти далі,
Та скоро буде наше рандеву:
На вулиці чи в оркестровій залі,
Я все одно свій голосок зірву
Від радості, що ти тепер зі мною
Хоч на хвилинку. Але кожна мить,
Що навіть не назвеш мене сестрою,
Бо дуже непомітно пролетить.
О, брате мій, ти все ще так далеко,
А в голові про далечінь думки:
У мене холод, а у тебе - спека...
Та скоро знову стане навпаки.
До тебе я лише у снах прилину
І тихо передам свого листа,
І, як на ту живу морську перлину,
Поглянеш, що сказала там сестра.
Розгорнеш тихо крихітний пакунок
І тіло затремтить, забракне слова...
Знайшов в листі найліпший подарунок:
"Чекаю, брате. Я жива й здорова".
And she believed, and waited, and loved:
Is it time? No, no, I'll wait!
Let my wings be cut off,
Because I cherish hope in my heart.
I'm here - you're there; I'm close - and you're next,
But soon there will be our rendezvous:
On the street or in the orchestra hall,
I will still break my voice
From the joy that you are with me now
At least for a minute. But every moment,
Why don't you even call me a sister,
Because it will fly very imperceptibly.
Oh, my brother, you're still so far away,
And in my head about the distance of thought:
I have a cold, and you have heat ...
But soon the opposite will happen again.
I only come to you in dreams
And I will quietly pass on my letter,
And, like that living sea pearl,
You'll see what my sister said there.
You will quietly unfold a tiny package
And the body will tremble, words will run out ...
Found the best gift in the letter:
"I'm waiting, brother. I'm alive and well."